ДИЗЕНТЕРІЯ (DYSENTERIA)



Е т і о л о г і я. Дизентерійні захворювання викликаються групою споріднених паличок. Паличка дизентерії була вперше виділена в чистій культурі Григор'євим (1891), згодом вона була детально вивчена японцем Шігою і німцем Крузе і стала називатись паличкою Шіга-Крузе, а слід називати її паличкою Григор'єва-Шіга. Надалі було доведено існування і інших видів дизентерійних паличок, з яких найбільше значення мають палички Флекснера, Зонне, Гіоса і Шміц-Штуцера. Загальні властивості дизентерійних паличок такі: всі вони нерухомі, знебарвлюються при забарвленні за Грамом, добре ростуть на звичайних середо-вищах. Відрізняються вони одна від одної здатністю розщепляти різні вуглеводи, різною реакцією аглютинації специфічними сироватками і відмінною токсичністю. Так, палички Григор'єва-Шіга розкладають глюкозу і левульозу, виділяють дуже отрутний екзотоксин. Інші ж види паличок не мають цих здатностей, і токсична їх дія зв'язана з наявністю в них ендотоксинів. Клінічне, мікробіологічне і епідеміологічне вивчення окремих захворювань і спалахів дизентерії показало, однак, що далеко не завжди існує прямий зв'язок між токсичністю мікроба в культурі і дією його на організм хворого. Ряд моментів, і в першу чергу стан і умови життя організму, в значно більшій мірі, ніж властивості мікробів, впливають на ступінь і характер проявів дизентерійної інфекції.
Епідеміологія. Дизентерійні захворювання спостерігаються в усіх країнах в усі періоди року. Поширення дизентерії і її спалахи тісно зв'язані з поганими санітарно-побутовими умовами життя населення. Такі епідемії спостерігались під час війн, у зв'язку з голодом і стихійним лихом, при скупченні великих мас людей у несприятливих умовах, при відсутності водопроводу і каналізації, хорошої питної води і достатнього харчування. Серед дітей дизентерія дає головну масу захворювань, уражаючи особливо часто маленьких дітей у віці до 3 років. Підйом епідемії припадає на літо і осінь (липень—вересень), що зв'язано з великою можливістю псування продуктів у літній час, переважно молока, з рознесенням інфекції мухами, перегріванням дитини.
Джерелом інфекції є випорожнення хворого на дизентерію або носія дизентерійних паличок. Забруднення ними рук, харчових продуктів, предметів догляду призводить до поширення захворювань. Дуже небезпечні в епідеміологічному відношенні хворі з легкою, стертою формою дизентерії, що залишається нерідко нерозпізнаною, а також хворі із затяжним перебігом дизентерії, які, даючи атипову картину, є резервуаром вірусу і можуть обумовити спалах захворювань.
Патогенез і патологічна анатомія. У патогенезі і перебігу дизентерії порушення з боку нервової системи відіграють переважну роль. Це доводиться клінічними спостереженнями, а також анатомічними і експериментальними даними. Дизентерійний токсин — це нейро - судинна отрута. Дія її, що сприймається нервовими рецепторами, передається на вищі відділи центральної нервової системи, зміни регулюючої діяльності якої і обумовлюють усю багатообразність функціональної патології при дизентерії. Дизентерійна паличка попадає через рот у кишечник, там розмножується і виділяє отрутний токсин, який всисається в кров і викликає картину загальної отруєності, підвищення температури, серцеву слабість, нервові явища у вигляді головного болю, іноді потьмарення свідомості і судороги. Токсин, виділяючись через лімфатичні шляхи товстих кишок, викликає в них запалення, найчастіше фібринозного характеру,— то більш поверхневе (крупозне) в легких випадках, то фібринозно-некротичне, дифтеритичне — в тяжких. Ці запалення і викликають тяжкі симптоми з боку кишечника. Лише в дуже легких випадках запалення може бути катаральним. Таке запалення найчастіше спостерігається у дітей раннього віку.
У внутрішніх органах (в серці, печінці, нирках) спостерігається переродження, спричинене токсикозом. Після перенесеної хвороби залишається тимчасовий імунітет, який створюється тільки щодо одного виду дизентерійних паличок і не поширюється на
інший.
Клініка. Інкубаційний період триває 1—7 днів. Початок хвороби може бути різний. В одних випадках вона починається бурхливо, високою температурою, головним болем, блюванням, іноді судорогами. Лише через декілька годин, а іноді через добу і більше з'являються симптоми з боку кишечника у вигляді рідких випорожнень із слизом і кров'ю.
В інших випадках хвороба починається не гостро, загальні явища виражені слабо, температура підвищується незначно, процес позначається розладом кишечника, що дедалі посилюється, болями і частими, слизистими, кривавими випорожненнями.
На висоті процесу хвороба дає ряд характерних симптомів — загальну отруєність і типові явища з боку кишечника.
Температура різна, але загалом дуже високі підйоми бувають рідко. Іноді навіть найтяжчі форми протікають із низькою температурою. Спостерігається загальна розбитість, сонли-вість, головні болі, у маленьких дітей — неспокій; у тяжких випадках — судороги і непритомність. Пульс прискорений; чим тяжчий процес, тим це прискорення сильніше і триває довше.

В крові — різної сили гіперлейкоцитоз з нейтрофільним зрушенням. Дуже швидко, особливо в тяжких випадках, настають обезводжування і втрата тканинами тургору: риси лиця загострюються, очі западають, шкірна складка не розправляється. Слизові сухі, язик обкладений.
Характерною зміною випорожнень є наявність у них слизу і крові. Чим тяжчий випадок, тим швидше з'являється кров і швидше зникає кал, заміняючись слизом.
У найтяжчих випадках випорожнення нагадують кофейну гущу або м'ясні помиї з дрібними обривками слизу.
З'являються болі у вигляді перейм, які викликають позив на низ і супроводять дефекацію (тенезми), а в тяжких випадках— постійні тягнучі болі в животі.
Живіт при ощупуванні втягнутий, болючий. Кишки прощупуються у вигляді болючих тяжів (спазм). Цей симптом спостерігається переважно у дітей більш старшого віку і дуже рідко відзначається у маленьких дітей.
Нерідко швидко розвивається зіяння заднього проходу, через відкритий сфінктер якого видно набряклу, запалену слизову прямої кишки, згодом може настати випадіння прямої кишки (prolapsus recti).
Перебіг і форми. Діагностика. Дизентерія може дати найрізноманітніші щодо тяжкості і перебігу форми, починаючи від легких до надзвичайно тяжких або таких, які дають картину різкої інтоксикації, що може призвести до смерті хворого протягом 1—2 днів (гіпертоксична форма), або ж таких, які супроводжується обширним некротичним процесом у кишечнику; поряд з короткочасним, абортивним перебігом, спостерігається і затяжний тривалий перебіг хвороби.
Діагностика дизентерії при нетипових випадках, особливо при так званих стертих і диспептичних формах у дітей раннього віку, може становити значні труднощі.
Бактеріологічний діагноз ставиться шляхом висівання дизентерійних паличок із випорожнень хворого на поживні середовища, диференціювання їх па цукрових середовищах і аглютинації відповідними аглютинуючими сироватками.
Трудність бактеріологічної діагностики полягає в тому, що дизентерійна паличка висівається далеко не завжди і тільки при дуже старанній методиці, коли випорожнення зберігаються в теплі і швидко засіваються на поживні середовища (найкращим середовищем е запропонований в останні роки бакгоагар Ж)
Позитивні знахідки при висіванні в звичайних лікарняних умовах становлять 20—30%, однак при правильній техніці забирання матеріалу і старанності лабораторних досліджень частота позитивних результатів доходить до 60—70%.
Все ж таки слід підкреслити, що діагноз повинен ґрунтуватись переважно на клінічних і епідеміологічних даних. Звідси кожний гострий коліт, особливо такий, що виникає в літній період, з явищами (хоча б і нерізкими) інтоксикації, із слизом і кров'ю або навіть тільки із слизом треба відносити до групи дизентерії незалежно від негативних результатів посівів. Великий процент позитивних даних і вже в ранні періоди процесу дає реакція аглютинації.
Звичайно, до дизентерії треба відносити також усі, навіть легкі, випадки із висівом дизентерійної палички. При наявності легких випадків захворювання, що спостерігаються у вигляді вогнища (в окремих колективах, серед населення одного будинку тощо), діагноз дизентерії також дуже ймовірний. Це високою мірою важливо для того, щоб вжити в таких випадках профілактичних і протиепідемічних заходів, особливо в колективах.
З інших лабораторних методів, що мають немаловажне значення при діагностиці дизентерії, широко застосовуються копрологічні дослідження (мікроскопічне дослідження випорожнень) і реакція аглютинації (так званий «дизентерійний Відаль»).
У деяких випадках при затяжному перебігу поносу із слизом у калі при мікроскопічному дослідженні виявляються амеби (амебна дизентерія) або ж. лямблії (лямбліоз). Мікроскопічне дослідження калу на ці найпростіші має велике значення при диференціальному діагнозі бацилярної дизентерії.
У випадках середньої тяжкості всі симптоми розвиваються протягом 3—4 днів, хвороба триває 2—3 тижні.
Прояви початкової інтоксикації (з 4—5-го дня, іноді й раніше) починають зникати. В результаті інтоксикації залишаються, однак, дуже характерні для дизентерії явища: з 5—6-го дня (в. тяжких випадках пізніше) розвивається брадикардія (сповільнення пульсу) і деяке, досить чітке, зниження кров'яного тиску. На кінець другого або на початок третього тижня робота серця-приходить до норми.
На початку хвороби у випорожненнях слиз і кров домішуються до калу, згодом кал зникає зовсім, а потім, на початку видужання, він з'являється знову. Чим тяжчий випадок, тим довше триває період, коли калових мас немає зовсім. Частота випорожнень у випадках середньої тяжкості становить 15—30 разів на добу. Надалі вони виникають рідше, стають поступово оформленими, позбавляються патологічних домішок. Одночасно з цими явищами зменшуються болі і тенезми, і починається видужання. Довго залишається занепад живлення і нерідко, особливо у маленьких дітей, знижений тургор шкіри.
У легких випадках інтоксикація виражена дуже слабо, випорожнення не дуже часті (5—10—15 раз), кал часто не зникає зовсім, домішка крові невелика, самостійних болів немає, тенезми несильні; серцево-судинні розлади невеликі. Ускладнень часто не буває зовсім, живлення порушено мало, тургор мало знижується. Хвороба триває 5—8—10 днів.
Тяжкі випадки дизентерії дають різну картину хвороби.
В одних випадках (перша група—тяжка форма А за класифікацією) переважають різко виражені явища загальної інтоксикації, при відносно помірних проявах з боку кишечника. Тут на перший план виступають тяжкі нервові явища. Хвороба починається бурхливо, з високої температури, потьмарення свідомості, маячення, судорог. Швидко розвивається серцева слабість. судинна недостатність, падіння пульсу, кров'яного тиску, ціаноз, похолодання кінцівок, риси лиця загострюються, очі западають, язик і губи стають сухими, різко знижується загальний тургор тканин. При цьому спостерігаються часті слизистокривависті випорожнення, зіяння заднього проходу. У найтяжчих випадках цієї групи (гіпертоксичних) вже в перші дні хвороби може настати смерть при явищах колапсу.
В інших же випадках під впливом комплексу лікувальних заходів поступово настає дезінтоксикація, і хвороба набуває більш сприятливого перебігу, при якому, однак, не виключається можливість розвитку ускладнень.
До другої групи (тяжка форма Б) — крім загальної інтоксикації, що не досягає такого ступеня, як описано вище, на перший план виступають тяжкі «місцеві» (кишкові) явища: надзвичайно часті («без ліку») випорожнення, що мають вигляд кофейної гущі, сильне жилення, болісні тенезми і болі в животі, зіяння заднього проходу, іноді раннє випадіння прямої кишки. Температура в цих випадках частіше дає неправильні і високі хвилі, на-гадуючи температуру при тифі і паратифі. При цій формі частіше і швидше, ніж при першій, можуть розвинутись ускладнення: запалення легень, отит, антрит, мастоїдит, випадіння прямої кишки, пролежні, висихання і виразки рогівки ока, виразкові і гангренозні стоматити, нома, нерідко загальні явища сепсису. Прогноз у цих випадках завжди серйозний, нерідкі смертельні закінчення, звичайно в пізніші періоди хвороби — на 10—15-й день і пізніше. Однак при використанні сучасних методів лікування ряд цих тяжких випадків закінчується видужанням.
Нарешті, третя група (тяжка В) щодо картини клінічних проявів є мішаною, сполучаючи симптоми загальних вищеописаних груп, і її слід віднести до найбільш тяжкої форми дизентерії.
Слід відзначити, що виникнення ускладнень при тяжкій дифтерії є не тільки результатом загальної інтоксикації і тяжких уражень кишечника, але зв'язано з розвитком особливого стану зміненої реактивності (алергії).
Алергічний стан нерідко виникає і при легших формах дизентерії, особливо у маленьких дітей, і виражається в появі на 8 — 10 — 15-й день вторинного токсикозу, що виявляється в погіршанні загального стану, часто підвищенні температури, блюванні, почастішанні випорожнень. На фоні цього легко приєднуються вказані вище ускладнення. Іноді замість звичайної тривалості хвороби в 3—4 тижні дизентерія набуває підгострого перебігу (з тривалістю до 1'/2 місяця) або затяжного, коли процес затягається на тривалий строк, причому він то затихає, то загострюється: після коротких проміжків майже з нормальними випорожненнями знову з'являються слизисті випорожнення, в яких нерідко знаходять дизентерійні палички. Цей тип перебігу найчастіше буває в ослаблених дітей раннього віку з дистрофією, рахітом, ексудативним діатезом. Затяжному перебігові сприяє також нашарування вторинних інфекцій (особливо грипу, кору) і виникнення ускладнень. Велику роль при цьому відіграє несвоєчасність початку лікування і неправильне його проведення. Тривалий перебіг, що іноді тягнеться протягом місяців, дав підставу відносити такі випадки до так званої хронічної дизентерії. Такі хворі становлять епідеміологічну небезпеку щодо поширення інфекції, тому вони підлягають ізоляції і вміщуються для лікування в спеціальні установи—санаторні ясла для хворих на так звану хронічну дизентерію.
У таких випадках важливо провести докладне бактеріологічне дослідження випорожнень, а пізніше — реакцію аглютинації (реакція Відаля). У диференціальному відношенні — при паратифах і атипово протікаючих тифах — збільшення селезінки.
Ускладнення. Частина ускладнень зв'язана з діянням токсину. Це — серцеві розлади, інфекційне серце), розлади обміну з розвитком дистрофії і різкого ступеня гіпо- і авітамінозу, з безбілковими набряками, значно рідше периферичного типу паралічі, серозні запалення суглобів (синовіти) і нефрозонефрити.
Інша частина зв'язана з вторинною мікробною інфекцією: отити, антрити, мастоїдити, запалення легень, фурункульоз (так зване «септичне кільце»).
У дітей досить рідкі перитоніти і серозні ураження суглобів (синовіти). У маленьких дітей нерідкі пієліти. Часте ускладнення — випадіння прямої кишки. Більш легкі його про-яви виражаються лише деяким вип'ячуванням слизової при натужуванні; тяжкі ж — випадінням кишки цілком на декілька сантиметрів.
Іншим частим ускладненням є так звані безбілкові набряки. Це ускладнення спостерігається частіше в холодну пору року і у виснажених дітей, що неправильно харчувалися (голодування якісне і кількісне, авітамінози). Спочатку розвивається пастозність тканин, а в більш тяжких випадках, обширні загальні набряки і водянка порожнин. Причина — діяння бактеріальних токсинів з кишечника і продук-тів неправильного обміну на епітелій судин і колоїди клітин. Нирка при цьому не уражена, в сечі білка немає. Ускладнення дуже стійке (див. «Набрякова хвороба»). Останніми роками безбілкові набряки як ускладнення після дизентерії спостерігаються значно рідше.
Дуже небезпечні також гангренозні стоматити і водяний рак (нома), що призводить до тяжких спотворень лиця і часто до смерті. У грудних дітей спостерігаються тяжкі явища занепаду живлення (дистрофія).
Необхідно пам'ятати ще про одну обставину. Іноді, як говорилося вже вище, випадок спочатку не тяжкий, на 6—7-й день дає значне покращання, але потім раптом, ніби без причини, настає погіршання — знову посилюється загальна отруєність, стають частішими й погіршуються випорожнення, з'являється блювання, виникають ускладнення (отит, антрит, пієліт, пневмонія),

Класифікація дизентерії

Тип Тяжкість Перебіг
Типові форми 1. Легкі форми А
А. З переважан-ням токсичних явищ а) Перехід до форми середньої тяж-кості (А, Б, В) 1. Гострий (2—3
тижні)
Б. 3 переважан-ням місцевого 2. Форми середньої тяжкості
а) Перехід до тяжких (А, Б, В) 3. Тяжкі (А, Б, В) 2. Підгострий (до 1,5 місяців
3. Затяжний (понад
процесу Показники тяжкості
1,5 місяця)

В. Мішані форми Загальні Місцеві
Атипові форми
Г. Форми з агра- 1. Менінго-енцефа-літичний синдром
1.Характер випорожнень
(відсутність калу: 4. Абортивний (на 1— 4-й день перелом хвороби)
вірованими сим- 2. Вегетативно-об- висівковидний
птомами гіпер- мінний синдром слиз, вигляд Б
токсична фор-ма) а) швидко наро-стаюча загальна і м'ясних помиїв) 5. Без алергічних
серцева слабість хвиль і усклад-

Д, Диспептична форма (у грудних дітей)
Е. Стерті форми б) раннє зниження тургора шкіри і підшкірної 2. Стійкі болі в животі
3. Зіяння заднього нень
6. З алергічними хвилями і ус-кладненнями:
клітковини, розлад водного обміну проходу і раннє випадіння а) алергічного типу
прямої кишки б) гнійно - септичного
типу

розвивається тяжке виснаження, і дитина може загинути. Ці загострення («хвилі») особливо у маленьких дітей, можуть виникнути і раніше, з 5—6-го дня хвороби. Сироватка при цьому не дає ефекту. Причина цих загострень зв'язана з алергічними процесами, що відбуваються в організмі (зміненою реактивністю), внаслідок чого розвиваються нові «хвилі» процесу, подібно до того, як це спостерігається і при інших інфекціях (скарлатина, кір).
Прогноз залежить від віку і форми хвороби; він тим серйозніший, чим молодша дитина. Лікарняна летальність у довоєнні роки досягала високих цифр, в останні роки, завдяки успіхам терапії, вона різко знизилась.
Лікування. При лікуванні основним є правильна організація догляду, гігієнічного режиму і харчування. Необхідне максимально чисте, повітря в приміщенні, для чого треба постійно провітрювати приміщення, а влітку виносити дитину на повітря. Це провітрювання, проте, не повинно охолоджувати хворого. У хворих на дизентерію, особливо тяжких, тепловіддача підвищена, вони легко охолоджуються, тому їх треба тримати в теплі, зогріваючи грілками.
Дуже важливо систематично застосовувати теплі ванни (37—38°); це також зберігає тепло, охороняє шкіру від занесення гнійної кокової інфекції, до якої шкіра хворого дуже чутлива, і поліпшує обмін і потовиділення.
Тяжкий хворий повинен лежати на кругу, покладеному на підкладне судно; дозволяти йому сідати для кишкових відправлень не можна, тому що це посилює натужування і сприяє випадінню прямої кишки. При болях і тенезмах призначають тепло на живіт, гарячі ванни (38—40°), діатермія на живіт.
Догляд за шкірою і слизовими має величезне значення. Важливе значення має полоскання рота (2% розчин борної кислоти, неміцний розчин марганцевокислого калію, переварена вода); слизові оболонки (губи, язик) треба змазувати маслом. Маленьким дітям, які не можуть полоскати рот, дають багато пити.
При явищах збезводнювання в тяжких випадках, коли легко починається висихання кон'юнктиви склери, необхідно промивати очі 0,85% розчином NaCl і пускати на кон'юнктиву 2% ксероформну очну мазь, риб'ячий жир або стерильне вазелінове масло.
Дієта. Необхідно проводити старанне й правильне харчування хворого, беручи до уваги його вік, а також тяжкість і період -хвороби. Голодування (якісне й кількісне) хворого, яке іноді створюється внаслідок сильного обмеження харчування і вживання переважно вуглеводистої їжі (відвари, киселі), завдає часто непоправної шкоди, викликаючи виснаження, безбілкові набряки, ному. Харчування повинно бути повноцінним і достатнім щодо вмісту білків, вуглеводів і жирів і великої кількості вітамінів, їжа — легко засвоюваною. Лише в початковому, гострому періоді при блюванні рекомендується тимчасово водна дієта на 6—8 годин, а потім має бути забезпечене достатнє надходження
ІВОДИ Й ЇЖІ.
У гострому періоді можна давати молоко з відваром на 2/з (2 частини молока + 1 частина 4—5% відвару + З—5% цукру), концентрований відвар (10%), кефір, кофе з вершками, манну (5—10%) кашу, кисле молоко, сир, киселі, бульйон, заправлений жовтком.
Після того як мине гострий період отруєності харчування може бути проведено досить широко тими ж стравами, до яких можна додавати м'ясні й овочеві супи, заправлені протертими овочами, крупами, фрикадельки в суп, нежирне рубане м'ясо, білки яйця, звареного круто, сухарі, компоти, запіканки, картопляне пюре. Цю їжу можна призначати, незважаючи на присутність у випорожненнях крові й слизу.
У грудних дітей основним методом дієтетики є грудне годування.
У дуже тяжких випадках при наявності вираженого токсикозу у дітей раннього віку (загальний тяжкий стан, багаторазове блювання, мінінгоенцефалітичні симптоми) потрібно значно обережніше призначати дієту (подібно до того, як це проводиться щодо хворих з токсичною диспепсією); призначається голодна дієта тривалістю в 12—18, але не більше 24 годин (залежно від стану дитини), під час якої дають рідину з розрахунку 150 мл на 1 кг ваги у вигляді перевареної води, чаю, 5% розчину глюкози, рінгерівського розчину; надалі призначається охолоджене зціджене грудне молоко малими порціями через 2 години по 10, 15, 20 мл з додаванням відповідної кількості рідини. Надалі, поступово збільшуючи кількість їжі, можна 1—2 рази на день на короткий час прикласти дитину до груді (на 3—5 хвилин), зменшити кількість годувань до 8—7 раз на добу і поступово замінити зціджене грудне молоко прикладанням до груді.
Якщо дитина перебуває на мішаному або штучному вигодовуванні і коли немає в розпорядженні достатньої кількості жіночого молока, його заміняють сумішами, переважно кислими (В—кефір, В—Ірис кислий, сколотини), які дають спочатку у кількостях 1,5—2/з звичайних норм для даного віку.
Але ці обмежувальні заходи не повинні вживатись протягом довгого часу, необхідно, як тільки це стає можливим, переходити до більш повноцінного харчування, щоб не викликати дистрофії, яка швидко розвивається.
У період видужання дають каші, киселі, супи, рубане м'ясо, білий хліб; у всі періоди, крім найперших днів, призначають вітаміни у вигляді соків і препаратів (аскорбінова кислота 200—300 мг), вітаміну В—5 мг та ін., риб'ячий жир невеликими порціями (грудним дітям, починаючи з декількох капель до одної тайної ложки, старшим — з одної чайної ложки). При такому методі кишковий процес швидше йде на покращання, вис-наження не розвивається, ускладнення спостерігаються рідше.
У нетяжких випадках дизентерії дітям старше 1 року можна на початку хвороби призначити протерті у вигляді каші свіжі спілі яблука в кількості 500—1000 г на день на 5—6 годувань. Така яблучна дієта, що дається паралельно з великою кількістю питва протягом 1—2 днів, іноді помітно позначається на покращанні випорожнень.
Специфічне лікування дизентерії (серотерапія і хіміотерапія). Протидизентерійні сироватки бувають двох родів: залежно від того, чи одержують їх при імунізації коней токсином Григор'єва—Шіга (мововалентна сироватка) або й іншими штамами дизентерійних паличок (полівалентна сироватка). Сироватки ці титруються і відпускаються в ампулах з відміряною кількістю антитоксичних одиниць. Останнім часом, виготовляється діалізована концентрована протидизентершна сироватка, в результаті застосування якої ослабляються прояви сироваткової хвороби. Сироваткове лікування показано тільки в тяжких випадках токсичного типу в перші дні хворобі (не пізніше 4—5-го дня). Сироватку вводять внутрішньом'язово, завжди за методом Безредка, разова її доза становить 40000 — 80000 одиниць (залежно від тяжкості випадку). При недостатньому зменшенні токсикозу сироватку вводять повторно і протягом наступних 2—3 днів у тій же чи меншій дозі.
Серотерапія у дітей раннього віку особливого ефекту не дає навіть при ранньому її застосуванні; успішніше діє вона у дітей старше 2—3 років.
При лікуванні дизентерії багато які автори рекомендують застосування бактеріофага, особливо в перші два дні хвороби.
Бульйонна культура специфічного бактеріофагу дається 2 рази на день натщесерце (о 12-й годині ночі і о 4-й годині ранку) протягом 3 днів підряд —дітям до 1 року по 5,0 на прийом» від 1 до 3 років—по 10,0—15,0 і старше 3 років—по 20,0—30,0. на прийом (за 15 хвилин до прийому бактеріофагу дається столова ложка 2% розчину соди). За наявними даними, вираженої ефективності фаготерапія не дає, особливо у дітей грудного віку. Починаючи з 1933 p., хіміотерапія зайняла провідне місце серед специфічних методів лікування дизентерії.
В основному застосовуються препарати сульфамідної групи (сульфазол, сульфатіазол, сульфодіазин, норсульфазол, сульгін, фталазол); дозують їх з розрахунку 0,2 на 1 кг ваги на день,, добова доза поділяється на 6 прийомів і дається через 4 години. Курс лікування—7—10 днів; коли загальний стан і місцеві симптоми поліпшуються, можна скоротити дозу до 0,1 на 1 кг ваги дитини. Відносно рідко, при наявності упертого блювання, спричинюваного іноді введенням сульфамідів через рот, препарат вводять внутрішньом'язово у вигляді 10% розчину натрієвої солі норсульфазолу з розрахунку 0,2 мл розчину на 1 кг ваг» на одну ін'єкцію (протягом 3 днів по 3—4 ін'єкції). Щоб уникнути утворення на місці уколу інфільтратів і некрозів внаслідок попадання препарату під шкіру, необхідно користуватись різними голками при набиранні препарату в шприц і при введенні його хворому і закінчувати впорскування додаванням фізіоло-гічного розчину (1,0—2,0), вводжуваного через ту ж саму голку. У перші роки застосування сульфамідів при дизентерії (1939—1941) була відзначена дуже висока їх терапевтична ефективність. Згодом, однак, виявилось зменшення цієї ефективності. Одна з причин цього зменшення полягає в набуванні дизентерійними мікробами стійкості до сульфаніламідних препаратів внаслідок надзвичайно широкого застосування їх при різних захворюваннях. Найменш ефективні сульфаміди в тяжких випадках дизентерії, особливо у дітей раннього віку.
Останнім часом (1950—1951) запропоновано дуже ефективний засіб для лікування дизентерії—антибіотик синтоміцин. Досвід застосування показав велику цінність синтоміцину, що швидко дезинтоксикує і поліпшує кишкові явища.
Синтоміцин вживається всередину в разовій дозі 0,02 на 1 кг ваги 4 рази на день, у тяжких випадках спочатку дається ударна доза (від половини до повної добової дози протягом години). Курс лікування—7—10 днів. Через гіркий смак препарату його слід давати в густому цукровому сиропі.
Крім хіміотерапії, велике значення в терапії дизентерії, особливо у дітей раннього віку, має стимулююча терапія (переливання крові, введення плазми).
Внутрішньовенне введення плазми в комбінації з глюкозою і аскорбіновою КИСЛОТОЮ є дуже ефективним засобом у боротьбі .з токсикозом (початковим і вторинним). Переливання крові в період токсикозу не показано, його слід застосовувати при вторинних ускладненнях, при затяжному перебігу дизентерії, при дистрофії, що розвивається.
Сприятливо впливає при дизентерії застосування фізіотерапії (діатермія на ділянку живота, ультрафіолетове опромінювання, озокерит; останній діє на болезаспокійливий і загально заспокійливий засіб).
Власне лікарська терапія має при лікуванні дизентерії дуже невелике значення. Немає підстав для застосування проносних, а також в'яжучих і дезінфікуючих засобів.
Серцево-судинні розлади при тяжких формах дизентерії потребують застосування кардіазолу, кордіаміну, кофеїну, глюкози за загальноприйнятими показниками. Беручи до уваги зниження шлункової і кишкової секреції, слід призначати шлунковий сік, пепсин, соляну кислоту, панкреатин, особливо при затяжному перебігу хвороби.
Лікування ускладнень проводиться за загальними правилами. При отитах, антритах, мастоїдитах і пневмоніях у комплекс терапії включається застосування пеніциліну. При випадінні кишки — обережні вправлення, прикладання холоду до заднього проходу; і крім того, дитині не дозволяють сідати на горщик. При синовітах застосовують шину і тепло.
При гангренозному стоматиті і номі призначають спринцювання гарячим марганцевокислим калієм, втирання йодоформу, анткгангренозну сироватку.
Якщо при гангренозному стоматиті виявляється флора, що її знаходять при ангіні Вінцента (спірила і веретеноподібна паличка), то застосовують у вигляді втирання міцні розчини неосальварсану, що впливають як місцевий засіб.
При безбілкових набряках показана їжа з достатнім вмістом повноцінних білків (сир, м'ясо, риба, яйця), необхідно також вводити вітамін А, ВІ, С у вигляді фруктових соків, аскорбінової кислоти, риб'ячого жиру, дріжджів, нікотинової кислоти.
При амебній дизентерії ефективні ін'єкції еметину в м'язи (Emetini hydrochloric! 0,2, Sol. Ringed sterilisati 10,0) no 1—2 мл один-два рази на день протягом 5 днів; через 4 дні дається другий курс. При лямбліозі—лікування акрихіном, як при малярії.
При лікуванні дизентерії із затяжним і так званим хронічним перебігом, беручи до уваги, що в ґенезі її значну роль відіграють нервовотрофічні розлади, необхідно основну увагу направляти на підвищення загальної опірності хворого, на створення сприятливих умов зовнішнього середовища і організацію правильного догляду і повноцінного харчування як факторів, що нормалізують функції нервової системи. Режим з широким користуванням свіжим повітрям, продумана медико-виховна робота з хворими мають істотне значення в загальному комплексі терапії.
На фоні всього цього при відповідних показаннях має проводитись стимулююча терапія (введення плазми, переливання крові), фізіотерапія, ферментотерапія; в певній групі випадків можна застосовувати спеціальні методи, запропоновані для лікування затяжної дизентерії, зокрема, спиртову протидизентерійну вакцину Чорнохвостова.
Методика її застосування зводиться до 5—6-разового підшкірного введення препарату, починаючи з дози 0,1 мл з поступовим підвищенням ЇЇ на О,І—0,2 мл; проміжок між ін'єкціями — 2—3—4 дні.
Показання до застосування: наявність кишкових розладів після перенесеної дизентерії з висіванням дизентерійних паличок, а також тривале бациловиділення без клінічних явищ.
Протипоказання до застосування: вік дітей до 6 місяців, стан вираженої гіпотрофії, період загострення клінічних явищ, момент захворювання на гострі інфекції.
Профілактика. Важливе значення має рання діагностика і рання ізоляція дизентерійного хворого, дезінфекція приміщення, білизни і виділень.
Перед тим як виписати хворого, бажано провести бактеріологічний контроль на виділення палички.
При захворюванні в дитячих установах кожного підозрілого хворого треба ізолювати; необхідно провести дезінфекцію (досить вологої дезінфекції).
Спалахи дизентерії звичайно бувають влітку і восени, тому треба широко пропагувати серед населення правильні гігієнічні навики, додержання чистоти під час їди, миття рук, вживання лише кип'яченого молока і води, обливання кип'ятком овочів і фруктів перед їдою. Дуже важливе значення має боротьба з мухами. Велику увагу треба приділяти санітарії і гігієні в дитячих колективах. Боротьба за високоякісне молоко для дітей є одним з найважливіших завдань профілактики. В цій справі величезну роль відіграють дитячі консультації, молочні кухні і дитячі заклади.
Специфічна профілактика. Активна імунізація проводиться шляхом вживання всередину сухої вакцини за Безредка.
Дитині дають 3 дні підряд по 0,5—1 подрібненій таблетці сухої вакцини перед їдою. Така вакцинація, очевидно, сприяє підвищенню загального й місцевого тканинного імунітету.