УРАЖЕННЯ СЕРЦЯ ПРИ РЕВМАТИЧНІЙ ІНФЕКЦІЇ
Ревматична інфекція є найчастішою причиною всіх органічних уражень серця.
У розділі (ст. 274) про ревматизм указані частота та етіологічні моменти серцевих уражень. Тут же ми зупинимось переважно на описі найхарактерніших форм серцевих уражень при ревматизмі.
Ревматична інфекція уражає всі три шари серця (ендокард, міокард і перикард); клінічно при ревматизмі можуть бути ендокардити, міокардити і перикардити, причому можуть бути уражені і всі три шари серця разом, у більшості же випадків, однак клінічно вимальовується картина переважного ураження ЯКОГО-небудь одного шару серця, частіше міокарда і енокарда
Ендокардит. Ураження ендокарда, яке є найхарактернішим для ревматичної інфекції, по своїй анатомічній суті зводиться до своєрідного процесу в клапанах і пристінному ендокарді, що призводить до розвитку специфічних гранульом, розладу функції клапанів, а згодом до фіброзного зморщування їх. У більшості випадків після фіброзного ендокардиту залишаються зміни в клапанах, які дають стійкий порок серця, причому можуть бути уражені різні клапани серця. Щодо частоти ураження при ревматизмі всі клапани можна розмістити в такому порядку: двостулковий, аортальний і тристулковий. Дуже рідко спостерігається ураження клапанів легеневої артерії. Бувають і комбінації уражень. Найбільш звичайна комбінація — мітрально-аортальна, рідше зустрічається ураження всіх клапанів, крім клапанів легеневої артерії.
Згідно з сучасними поглядами, при ревматизмі уражаються водночас ендокард і міокард (ендо-міокардити), що швидко може призвести, особливо у дітей, до явищ порушення кровообігу.
У маленьких дітей, у яких ревматичні ендокардити спостерігаються дуже рідко, ендокардит починається і протікає як септичне захворювання, дуже бурхливо, не даючи іноді спочатку ніяких місцевих явищ у серці (шуми, збільшення розмірів серця). Спостерігається переважно розвиток загальної блідості дитини, часом приступи ціанозу, прискорення дихання при малому, .частому пульсі; дитина звичайно гине при явищах слабості серця, а на секції іноді виявляється ендокардит.
У старшому віці початок ревматичного ендокардиту характеризується звичайно появою ослаблення першого тону біля верхівки, що змінюється згодом у систолічний шум з появою акценту на другому тоні легеневої артерії і розширенням границь серця. Суб'єктивні відчування у вигляді болю й стиснення в ділянці серця спочатку звичайно незначні або навіть відсутні. Дуже постійним симптомом при ендоміокардиті є стійка тахікардія.
При злоякісному й швидкому перебігу ендокардиту спостерігається озноб, дуже рання поява шумів і розширення границь серця.
Перебіг ревматичного ендокардиту у дітей тривалий і прогресуючий; гострі явища стихають, згідно з сучасними анатомічними дослідженнями, не раніше 3—5 місяців, але шум і збільшені розміри серця стають постійними. Лише в рідких випадках справа обмежується одним приступом: значно частіше у дітей ми спостерігаємо постійні загострення і прогресування процесу, що і призводить до інвалідності.
Симптоматологія пороків серця у дітей мало відрізняється від симптоматології у дорослих. Диференціальна діагностика ураження різних клапанів або їх комбінацій базується, як 1 в дорослих, на комбінації таких ознак і симптомів пороку, як шуми, вислухуванні в різних відділах серця, зміна розмірів і конфігурації серця, стан пульсу, зміна кров'яного тиску і, нарешті,, екстракардіальні симптоми клапанних уражень серця.
Прогноз при ревматичному ендокардиті серйозний.
Якщо гострий ендокардит не кінчається летально, то незабаром він переходить у стійкий порок серця, а в майбутньому можливі нові спалахи ревматичної інфекції і нове загострення процесу в серці.
Смертність від ревматичних ендокардитів тісно зв'язана із-смертністю від ревматизму.
Лікування ревматичних ендокардитів зводиться переважно до постільного утримання на час гострого періоду, що повинно бути досить тривалим (див. розділ про ревматизм). Щодо серцевих засобів, застосовуваних при порушеннях кровообігу (наперстянка та ін.), то вони звичайно в гострому періоді малоефективні. В тяжких випадках застосовуються камфора, кофеїн і дигален. Звичайно в гострому періоді при сильному прискоренні серцевої діяльності і болях на ділянку серця кладуть пузир, З ЛЬОДОМ.
Дієта під час гострого приступу повинна бути легкою (молоко, суп, каші, овочі, фруктове пюре, фрукти або фруктовий сік)..
Про профілактику ревматичних ендокардитів див, розділ про ревматизм.
Міокардит. Ураженням міокарда майже завжди супроводиться кожне ревматичне ураження серця.
Анатомічне ревматичний міокардит належить до групи-так званих інтерстиціальних міокардитів і характеризується появою в сполучній між м'язовій тканині своєрідних клітинних вузликів (ревматична талалаєві гранульома) (див. розділ про рев-матизм).
В результаті цього процесу утворюється склероз міокарда з можливою дальшою зміною всієї або частини м'язової провідної системи серця. Як і всякий міокардит, ревматичний міокардит у найбільш різко вираженій формі дає ті ж самі клінічні симптоми: блідість шкірних покривів, задишка, іноді ціаноз, малий прискорений пульс, ослаблений серцевий поштовх; нерідко відзначається і збільшення печінки.
У зв'язку з тим, що міокардит при ревматичній інфекції рідко зустрічається ізольовано, то і симптоми його звичайно зливаються з симптомами ендокардиту в одну загальну клінічну картину ураження серця.
Перикардит. Панкардит. Перикардит при ревматичній інфекції— явище не рідке, особливо, коли він, приєднуючись до міо і ендокардиту, дає клінічну картину панкардиту (ураження всіх трьох шарів серця).
Анатомічно ревматичний перикардит характеризується утворення серозно-фібринозного (іноді гнійного) випоту як у порожнину серцевої сорочки, так і в товщу епікарда. Згодом може утворитися ексудат, у результаті чого виникають зрощення її облітерація перикарда.
Клініка. Перикардит, що приєднується при ревматичній інфекції до наявних вже явищ міокардиту й ендокардиту, характеризується спочатку появою шуму тертя перикарда; при наявності випоту спостерігається поступове збільшення серцевої ту-пості, а іноді й вип'ячування серцевої ділянки.
При ревматичному перикардиті не буває такого великого випоту, як при туберкульозному, при якому так званий серцевий горб (вип'ячування серця) буває частіше і помітніше.
Прогноз при появі перикардиту у хворого на ревматизм, що страждає захворюванням серця, дуже несприятливий; пан-кардит часто призводить до смерті, але іноді спостерігаються випадки поліпшення (затихання процесу і відновлення серцевої компенсації).
Лікування і профілактика — ті ж самі, що і при ендокардитах: спокій, холод на ділянку серця; в разі потреби— камфора й кофеїн.
