ГОСТРІ ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ. ШЛЯХИ ВИВЧЕННЯ ГОСТРИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ


ГОСТРІ ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ. ШЛЯХИ ВИВЧЕННЯ ГОСТРИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
Учення про інфекції у своєму розвиткові пройшло декілька етапів. Значні успіхи бактеріології у другій половині XIX століття, зв'язані з відкриттям мікробів — збудників ряду інфекційних хвороб, — створили основу для дальшого розвитку вчення про інфекції і надовго визначили мікробіологічний напрям у вивченні інфекції.
СКАРЛАТИНА
Етіологія. Збудник скарлатини не відомий. На її етіологію існують різні погляди, які загалом можуть бути зведені до двох основних теорій: стрептококової і теорії фільтрівного пі-русу. Згідно з стрептококовою теорією, збудником скарлатини е гемолітичний стрептокок, що утворює специфічний токсин.
КІР (MORBILLI)
Етіологія. Збудник кору належить до фільтрівних вірусів. Він дуже нестійкий і поза організмом людини швидко гине. У продромальний період і в перші дні висипання вірус постійно міститься на слизових оболонках дихальних шляхів, рота й кон'юнктиви, а також у крові хворого. Епідеміологія. Сприйнятливість людини до кору надзвичайно велика.
КОРОВА КРАСНУХА (RUBEOLA MORBILLOSA)
Етіологія. Збудник невідомий. Щодо своїх властивостей він близький до збудника кору; дуже летучий, нестійкий у зовнішньому середовищі, проникає, очевидно, через дихальні шляхи в результаті крапельної інфекції. Епідеміологія. Зараження, як і при кору, передається від хворого; інфекція не передається через речі і третіх осіб.
СКАРЛАТИНОЗНА КРАСНУХА (RUBEOLA SCARLATINOSA) ХВОРОБА ФИЛАТОВА
Скарлатинозна краснуха як самостійне захворювання була виділена ще в 1885 p. H. Ф. Філатовим. Пізніше, через 15 років, її описав англійський автор Дюкс. Скарлатинозна краснуха своєю клінічною картиною і висипом нагадує скарлатину, хоча вона є самостійним, легким, безпечним захворюванням. У цьому відношенні може бути проведена аналогія з коровою краснухою, яка хоча і дуже схожа на кір, але є самостійною хворобою, дуже легкою і безпечною.
ВУЗЛУВАТА ЕРИТЕМА (ERYTHEMA NODOSUM)
Етіологія. Етіологія вузлуватої еритеми не встановлена. Частина авторів вважає це захворювання самостійною інфекційною хворобою, інші ставлять її в тісний зв'язок з туберкульозом або навіть вважають своєрідним проявом туберкульозу. Деякі автори відносять це захворювання до проявів ревматизму. Правильніше, однак, вважати її цілком самостійною гострою інфекційною хворобою.
ВІТРЯНА ВІСПА (VARICELLA)
Етіологія. Збудником хвороби є фільтрівний вірус, видима форма якого — дрібні позаклітинні «елементарні тільця». Він дуже летучий, міститься в крові хворого і у вмісті пухирців під час цвітіння висипу. Вітряна віспа— цілком самостійне захворювання, що не має нічого спільного ні з натуральною віспою, ні з вакцинною хворобою.
НАТУРАЛЬНА ВІСПА (VARIOLA VERA)
Етіологія. Збудник віспи належить до найдрібніших мікроорганізмів, які проходять через фарфорові фільтри (фільтрівний вірус). Цим збудником є, очевидно, так звані тільця Пашена,— дуже дрібні мікроорганізми, що їх виявляють при особливих, способах забарвлювання в гної віспяних пустул. Збудник міститься в крові хворого, у вмісті віспяних, пухирців, в корках.
Вакцинація (віспощеплення)
Вирішальне значення в справі боротьби з віспою мало відкриття англійським лікарем Дженнером (1796) методу вакцинації— щеплення людині так званої коров'ячої віспи. Це відкриття було побудоване на спостереженні, що на віспу, яка лютувала в цей період в Англії, не захворюють ті люди, що доїли корів, у яких, на вимені з’являлось своєрідне захворювання у вигляді висипання гнійних пухирців; у процесі доїння вони заражались цією хворобою, але не заражались віспою.
ДИФТЕРІЯ (DIPHTHERIA)
Збудник дифтерії, відкритий у 1884 р. Леффлером, являє собою пряму або злегка зігнуту паличку такої ж довжини, як туберкульозна, але майже вдвоє товстішу від неї. При забарвленні лужним розчином метиленової синьки і особливо за методом подвійного забарвлення на кінцях її видно своєрідні зерна (Бабес-Ериста): нерідко ці зерна видно і в тілі паличок Паличка нерухома, грам-позитивна, є відносним аеробом, в анаеробних умовах росте гірше.
ДИЗЕНТЕРІЯ (DYSENTERIA)
Е т і о л о г і я. Дизентерійні захворювання викликаються групою споріднених паличок. Паличка дизентерії була вперше виділена в чистій культурі Григор'євим (1891), згодом вона була детально вивчена японцем Шігою і німцем Крузе і стала називатись паличкою Шіга-Крузе, а слід називати її паличкою Григор'єва-Шіга.
ЧЕРЕВНИЙ ТИФ (TUPHUS ABDOMINALIS)
Етіологія. Збудник черевного тифу відкритий Ебертом в 1880 р. Він являє собою коротку, рухому, завдяки джгутикам, товсту паличку. Добре забарвлюється аніліновими фарбами, знебарвлюється за Грамом. Росте на звичайних середовищах; на відміну від кишкової палички (В. coli), не спричиняє зсідання молока, на цукрових середовищах не утворює газу, не утворює індолу і кислоти, даючи сині колонії на середовищі Конраді — Дрігальського.
ПАРАТИФОЗНІ ЗАХВОРЮВАННЯ
При вивченні палички, виділюваної з крові, сечі і випорожнень хворих, у яких клінічно був встановлений черевний тиф, виявилось, що в деяких випадках ця бактерія відрізняється від типової черевнотифозної палички реакцією аглютинації, хоча й належить до тієї ж загальної групи, в зв'язку з чим їй дали назву паратифозної.
ВИСИПНИЙ ТИФ (typhus exanthematicus)
Етіологія. Встановлення основних фактів, що стосуються етіології і епідеміології висипного тифу, зв'язано з іменами наших вітчизняних учених: так, у 1876 р. Мочутковський (в досліді, проведеному над самим собою) довів наявність заразного чинника в крові хворого на висипний тиф, а Г. Н. Мінх у 1878р.
ПОВОРОТНИЙ ТИФ (TYPHUS recurrens)
Етіологія. Збудником поворотного тифу є паразит тваринного походження — спірохета, що живе в крові хворо-го. Спірохета була відкрита Обермейером у 1868 р. Вона має вигляд тонкої спіралі з декількома завитками і жваво рухається, ЇЇ легко знайти в крові хворого під час приступу в мазках або товстій каплі і у висячій каплі при вузькій діафрагмі або при дослідженні в «темному полі»; вона добре забарвлюється водним фуксином, метиленовою синькою або фарбою Романовського-Гімза.
ГРИП
Грип спостерігається у вигляді двох дещо відмінних щодо клініки й епідеміології форм або різновидностей: 1) так званий епідемічний грип—інфлюенца; таким епідемічним спалахам давали різні назви, зокрема, спалах 1918—1919 pp. називали «іспанською хворобою», вважаючи (це виявилося невірним), що перші захворювання були в Іспанії; 2) ендемічний — сезонний, або спорадичний, грип! Епідемічний грип спостерігається у вигляді пандемії, які охоплюють часом багато країн.
КОКЛЮШ (pertussis)
Етіологія. Збудник коклюшу—паличка, відкрита в 1906 р. Борде і Жангу. Мікроб виділяється з харкотиння хворого і являє собою коротку паличку, нерухому, грамнегативну. Вирощується паличка в аеробних умовах на спеціальних середовищах, які містять домішку крові; справжнього токсину не утворює. Шкідливе діяння зв'язане з речовинами, що містяться в тілі бактерії (ендотоксини).
СВИНКА (PAROTITIS EPIDEMICA)
Етіологія. Збудником епідемічного паротиту є фільтривний вірус. Епідеміологія. Свинка — хвороба переважно дитячого віку, частіше на неї захворюють діти у віці 5—15 років. У грудному віці це захворювання спостерігається рідко. Дорослі захворюють переважно у молодшому віці (від 18 до ЗО років). Великих епідемій свинка звичайно не дає, але в колективі, особливо при поганих гігієнічних умовах і можливості близького контакту, може викликати ряд захворювань.
СИРОВАТКОВА ХВОРОБА
Визначення. Сироваткова хвороба — алергічне захворювання, що виникає в результаті парентерального введення в організм людини чужорідного білка. Вона виникає в результаті впорскування з лікувальною або профілактичною метою різних сироваток. Звичайно застосовується кінська сироватка, яку вводять тим чи іншим способом: під шкіру, в м'яз, у вену, в спинномозковий канал і в рідких випадках при особливих показаннях субокципітально або (у грудних дітей) в бочковий шлуночок.