ВУЗЛУВАТА ЕРИТЕМА (ERYTHEMA NODOSUM)
Етіологія. Етіологія вузлуватої еритеми не встановлена. Частина авторів вважає це захворювання самостійною інфекційною хворобою, інші ставлять її в тісний зв'язок з туберкульозом або навіть вважають своєрідним проявом туберкульозу.
Деякі автори відносять це захворювання до проявів ревматизму. Правильніше, однак, вважати її цілком самостійною гострою інфекційною хворобою.
Епідеміолог! я. Хвороба зустрічається найчастіше в дитячому віці і уражає дітей від 3 до 10 років, рідко грудних; спостерігається восени і весною. Описані незначні епідемічні спалахи і сімейні захворювання.
К л і н і к а. Інкубаційний період звичайно триває 2—3 тижні.
Хвороба може початись досить гостро, з високими підйомами температури, при явищах загальної отруєності (головний біль, блювання, іноді потьмарення свідомості); незабаром за цими явищами (через 2—3 дні), Іноді майже водночас, з'являються характерні висипання. В інших випадках такий (продромальний період) триває 17—18 днів, даючи криву температури, що нагадує черевний тиф.
Висипання дуже характерні; вони мають вигляд досить великих синювато-багрових припухань (вузлів) на передніх поверхнях голінок. Ці вузли гарячі на дотик і болючі. Вони з'являються нерідко і на інших частинах тіла — передпліччях, стегнах, навіть на лиці; тут вони дрібніші і мають більш рожеве забарвлення.
Вузли висипають у декілька прийомів, щоразу супроводячись підвищенням температури. Через 1,5—2 тижні, а іноді й раніше, температура спадає, вузли стають блідішими, залишаючи пігментацію і незначне лущення.
В гострому періоді нерідко відзначається бронхіт, обкладений язик, нерідко збільшення селезінки; в період спадання температури — сповільнення пульсу, аритмія, незначне розширення границь серця, іноді ніжний шум; в деяких випадках спостерігаються розлади кишечника. Загальний стан звичайно мало порушується, і хвороба закінчується видужанням. Ускладнення рідкі: припухання суглобів, пневмонії, отит, нефрит.
При рентгенологічному дослідженні в гострому періоді, а іноді незабаром після нього виявляються своєрідні зміни біля кореня легень у вигляді інфільтратів, що нагадують туберкульозні специфічні прикореневі інфільтративні процеси. При вузлуватій еритемі вони звичайно розсисаються, залишаючи, проте, іноді шварти.
Під час гострого періоду реакція Пірке буває різко позитивною, однак інтенсивність її швидко ослабає на момент збліднення висипу.
Характерна висока реакція осідання еритроцитів (РОЕ) в гострому періоді (50—80 мм на годину).
У крові, промивних водах і зрізах з біопсованих частин вузлів деякі автори знаходили туберкульозну паличку. Це дало підставу ряду авторів (Понсе та ін.) трактувати вузлувату еритему як
туберкульоз.
Однак цей погляд не можна вважати доведеним; в більшості випадків хвороба щодо свого перебігу нагадує гостру інфекцію, що залишає після себе абсолютний імунітет. На користь цього говорять: 1) сезонний характер захворювань; 2) факти епідемічних спалахів захворювань; 3) циклічність перебігу і яскрава своєрідність клінічних проявів з типовою локалізацією уражень.
Можна думати, що ця інфекційна хвороба у сильній мірі здатна активувати латентний (приховано протікаючий) туберкульозний
процес.
Лікування в гострому періоді полягає в постільному режимі, легко засвоюваній, але повноцінній дієті, додержанні правил гігієни. При болях в ногах призначаються грілка або компрес, теплі ванни; лікарська терапія не
потрібна.
Профілактика. У зв'язку з тим, що хвороба в значному числі випадків загострює, як відзначалось, туберкульозні вогнища і може дати спалах інфільтративного легеневого процесу, а іноді й деструктивного (каверна) або міліарного, то діти, які захворіли на вузлувату еритему, мають вути взяті на облік під тривалий нагляд як туберкульозні (туберкульозний диспансер); необхідно обслідувати також братів і сестер. При вищезгаданих вказівках на туберкульоз дітям треба забезпечити відповідні умови (санаторний табір, лісна школа).
