Вакцинація (віспощеплення)



Вирішальне значення в справі боротьби з віспою мало відкриття англійським лікарем Дженнером (1796) методу вакцинації— щеплення людині так званої коров'ячої віспи.
Це відкриття було побудоване на спостереженні, що на віспу, яка лютувала в цей період в Англії, не захворюють ті люди, що доїли корів, у яких, на вимені з’являлось своєрідне захворювання у вигляді висипання гнійних пухирців; у процесі доїння вони заражались цією хворобою, але не заражались віспою.
Дженнер штучно прищепив матеріал цих пухирців дитині і переконався. що наступне щеплення їй гною від натуральної віспи не викликало у дитини захворювання.
Вакцинація — це прищеплення людині дуже легкого захворювання, що існує у тварин (корови), яке створює, проте, цілковиту загальну несприйнятливість до зараження натуральною віспою: захворювання це (вакцинна хвороба), хоча й є загальним процесом, але протікає, як правило, доброякісно, дуже рідко дає ускладнення (див. нижче).

Імунітет після такого щеплення триває 7—10 років (іноді укорочується), потім він ослабає і зникає, тому необхідно робити повторні щеплення (ревакцинація).
Найкращий час щеплення для грудних дітей — вік від 3 до 6 місяців. Слід уникати щеплень у жаркий літній час і під час яких-небудь захворювань дитини.
Готування детриту (вакцини). Перший час після відкриття Дженнера користувались для щеплень так званою «гуманізованою» вакциною — лімфою, взятою з вакцинального пухирця, що розвинувся у лю-дини після щеплення.
Трудність одержання лімфи в достатній кількості при такому способі і можливість передати при ньому сифіліс і гнійні інфекції примусили шукати інших способів.

Рис. 57. Різні стадії розвитку вакцинальної пустули.

Тепер користуються тваринною вакциною, що її дістають шляхом зараження теляти ослабленим віспяним вірусом. Після того як на місцях щеплення розвиваються віспяні пухирці, їх вміст зскрібають гострою ложечкою; цю масу (детрит) розтирають з гліцерином і ставлять на холод на декілька тижнів, внаслідок чого гинуть усі мікроби, що містяться в гної, але добре зберігається вірус. Потім після бактеріологічного контролю і перевірки активності детриту його розливають по трубочках або ампулах і випускають до вживання.
Детрит треба зберігати в холоднуватому і темному місці.
Техніка вакцинації. Віспощеплення проводиться із додержанням усіх правил асептики. Руки віспощепія мають бути старанно вимиті і висушені спиртом; віспощепильні інструменти (скальпель, ланцет, спеціальне стальне «пірце») необхідно прокип'ятити.
Бажано, щоб напередодні щеплення дитина була вимита і одягнута в чисту білизну.
Місце щеплення (звичайно зовнішня сторона плеча на межі верхньої і середньої його третини) старанно очищається мильною водою і протирається спиртом або краще ефіром; па висохлу шкіру наносять 3 каплі детриту, що розташовуються на відстані 2—3 см одна від одної (звичайно 2 вгорі і 1 знизу), через них проводиться поверхневий розріз епітелію (кровотечі з ранки не повинно бути — розріз лише ледве забарвлюється кров'ю).
Рука залишається відкритою протягом 5—10 хвилин, поки детрит не вбереться; пов'язка не накладається.
Перед тим як відкрити ампулу або трубочку з детритом, їх треба обтерти спиртом або ефіром.
До появи запальної реакції можна мити і купати дитину (перші 2—3 дні після щеплення). Потім, коли починає розвиватись запалення і нагноєння, руку, на якій зроблено щеплення, мити не слід, ванну можна робити, піднявши руку.

Рис. 58. Найвищий розвиток вакцинальної пустули.

Коли розвивається різко виражена пустула, на руку можна накласти легку пов'язку із стерильною олією або вазеліном.
Клініка вакцинної хвороби. Перші 2—3 дні змін на шкірі, крім незначної реакції від розрізу, немає.
На 3—4-й день розріз починає червоніти і припухати, утворюючи папулу, що поступо-во збільшується в розмірі, оточену червоним обідком (аула).
На 7—8-й день папула перетворюється у пухирець спочатку з прозорим, а потім каламутним вмістом, з центральним вдавленим «пупком». На 8—9-й день реакція досягає найбільшої сили, навколо віспи розвивається червоність, шкіра стає гарячою на дотик.
Можуть збільшитися пахвові лімфатичні залози. З 10—11-го дня починається зворотний розвиток віспи. Пухирці починають жовтіти, підсихати, утворюється жовтобура корочка, що відпадає на 3—4-му тижні, залишаючи після себе характерний рубець (рис. 48 і 49). Цей процес нагноєння, починаючи з 5—6-го дня супроводиться гарячкою (38— 39°), свербінням, загальним нездужанням.
Контрольний огляд проводиться на 7—8-й день. При відсутності реакції щеплення провадиться другий раз.
Оцінка результатів щеплення. При першому щепленні на 7—8-й день при позитивному результаті має бути добре розвинута папула, або пухирець. Для одержання несприйнятливості досить, щоб розвинулася хоча б одна папула.
Ревакцинація і оцінка її результатів. Імунітет, що його дає віспощеплення, стає повним на момент утворення корочок і держиться близько 5 років.
Тому необхідно через 5 років проводити повторне щеплення,, або ревакцинацію. Реакція при ревакцинації настає швидше, виражена слабкіше і швидко закінчується.
Позитивним щеплення вважається, якщо в день контрольного огляду є ясно виражений вузлик, везикула або корочка. Результат огляду заноситься на карточку.
При негативному результаті ревакцинація повторюється через місяць, при новій невдачі — через рік.
Якщо ревакцинація дала негативний результат у всіх ревакцинованих, необхідно перевірити якість прищепленого детриту.
Згідно з декретом Раднаркому СРСР від 10.IV. 1919 р. про обов'язкове віспощеплення, кожний новонароджений має бути прищеплений проти віспи на першому році життя і потім ревак-цинований у віці 4—5, 10—11 і 18—20 років.
Якщо віспу занесено в населений пункт, повинна бути негайно проведена поголівна ревакцинація всього населення.
Суворе й неухильне впровадження в життя цього декрету привело до цілковитого зникнення натуральної віспи в нашій країні.
Ускладнення. Частина ускладнень залежить від заносу вторинної інфекції при недодержанні правил асептики під час щеплення або наступного забруднення (бешиха, гнійний лімфаденіт, флегмона, сепсис, рідко дифтерія, сифіліс, стовбняк, гноячковий висип).
Частина ускладнень залежить від дії самого вірусу. До цих ускладнень належать: вакцинальні еритеми, вторинні віспини, які виникають на сусідніх ділянках шкіри; генералізована вакцина — висипання по всьому тілу (гематогенний шлях); нарешті, занос інфекції на інші частини тіла: вакцина ока, статевих органів, занос на шкіру, уражену екземою, у маленької дитини. У зв'язку з чим у дітей, що хворіють на ексудативний діатез, вакцинація проводиться тільки після зникнення екземи. Таке перенесення може відбутися від прищепленого на не прищепленого, але такого, що хворіє на екзему, при недодержанні правил догляду. Тому під час вакцинної хвороби треба старанно додержувати всіх правил гігієни та догляду за прищепленою дитиною; частіше мити їй руки, стригти нігті, не допускати розчухування і забруднення віспин (чиста білизна).
При різких реакціях накладається пов'язка із стерильною олією або вазеліном, яка захищає: віспини.