ПОВОРОТНИЙ ТИФ (TYPHUS recurrens)



Етіологія. Збудником поворотного тифу є паразит тваринного походження — спірохета, що живе в крові хворо-го. Спірохета була відкрита Обермейером у 1868 р. Вона має вигляд тонкої спіралі з декількома завитками і жваво рухається, ЇЇ легко знайти в крові хворого під час приступу в мазках або товстій каплі і у висячій каплі при вузькій діафрагмі або при дослідженні в «темному полі»; вона добре забарвлюється водним фуксином, метиленовою синькою або фарбою Романовського-Гімза.
Кров хворого під час приступу містить велику кількість спірохет; під час безгарячкового періоду хвороби (апірексії) вони зникають з крові.

Рис. 74. Спірохета поворотного тифу в крові людини.

Зараження відбувається через укус платяної воші, яка є єдиним перенощиком збудника поворотного тифу. З'ясовано, що вона, нассавшись крові хворого, яка містить спірохети, стає здатною заражати здорову людину лише через 4—5 днів. За цей час спірохети проробляють в організмі воші цикл розвитку й розмноження, причому вони зникають з її кишкового тракту і переходять у тканини тіла комахи. Тому й зараження спірохетами відбувається не через укус воші і її випорожнення як при висипному тифі), а тільки в тих випадках, коли її роздавлюють на тілі і спірохети попадають в ранки і розчухи на шкірі.
Епідеміологія поворотного і висипного тифу дуже схожа. Поворотний тиф також є супутником війни, голоду, поганих санітарно-гігієнічних умов. Нерідко обидві інфекції протікають одночасно. Причина їх-виникнення одна і та ж: якщо не вистачає мила, одягу, палива, води, коли люди живуть скупчене, брудно, особливо при малій культурності населення, — створюються умови для розмноження вошей; якщо виникають захворювання, відбувається масове зараження комах, а через них — людей, і спалахує епідемія.
Спалахи поворотного тифу, як і висипного, спостерігаються переважно восени і взимку. Уражаються діти більш старшого віку, які мають великий контакт із зараженим матеріалом.
Патологічна анатомія і патогенез. На секції виявляють переродження внутрішніх органів, значне збільшення селезінки, звичайно в ній видно крупні інфаркти, нерідко міліарні некрози і абсцеси її. Можна також спостерігати гнояки і в інших органах — в нирках, печінці, спричинені паличкою, близькою до паратифозної, що надходить з кишечника; іноді бувають крововиливи у внутрішні органи і надниркові залози. З боку кишкового тракту часто відмічається виразковий коліт. Періодичність у появі приступав і апірексій пояснюється скупченням у крові антитіл, а потім новим розмноженням паразитів. Імунітет, очевидно, тимчасовий.
Клініка. Інкубаційний період триває 3—8 днів. Податок захворювання дуже швидкий, іноді раптовий, з підвищенням температури до 39,5—40°. В інших випадках хвороба може розвиватись протягом 2—3 дніє. Одночасно спостерігаються сильні головні болі, часто озноб, носові кровотечі, а також нудота і блювання, іноді кишкові розлади.
Згодом розвивається своєрідна картина: чергування гарячкових приступів з безгарячковими проміжками — апірексіями.
Під час приступу температура дає ряд коливань різної сили, близько 39—40°. В цьому періоді спостерігаються явища загальної отруєності з сильним головним болем, з м'язовими і нервовими болями в ногах і спині. Іноді маячення і менінгеальні явища.
При дослідженні в деяких випадках виявляють на шкірі герпес і летучі плям кеті еритеми; шкіра суха, іноді помітно жовтянична; склери очей нерідко злегка жовтяничні.
Язик обкладений, сухий. Нерідко бувають поноси, іноді із слизом і кров'ю.
Дуже рано — вже з перших днів — з'являється припухання селезінки. Вона може досягати досить значних розмірів і виходить з-під ребер на 2—3—4 пальці. Консистенція її середньої щільності. Нерідко селезінка буває болюча на дотик. У деяких випадках селезінка може досягати (на відміну від черевного і висипного тифу) дуже значних розмірів. Під час апірексії селезінка різко зменшується і знову збільшується під час приступу.
Апетит під час приступу різко знижується, і у дитини спостерігається: досить значне зменшення ваги. Печінка помірно збільшена.
З боку дихального тракту відзначається бронхіт і нерідко — носові кровотечі.
Розміри серця на висоті приступу збільшуються, нерідко тони заглушуються, іноді чути ясний систолічний шум на верхівці, деяке зниження кров'яного тиску й ослаблення напруження пульсу. Пульс прискорений. Спостерігаються випадки раптового колапсу із смертельним кінцем, обумовлені, як було встановлено на секції, крововиливами в обидві надниркові залози.
В сечі іноді виявляється білок.
В крові під час приступу — підвищений лейкоцитоз (10 000—20 000) нейтрофільного характеру, що змінюється нормальною кількістю лейкоцитів під час апірексії. Досить різко під час приступу знижується гемоглобін крові і кількість еритроцитів.

Рис. 75. Випадок поворотного тифу. Дівчинка 9 років.
Коли приступ закінчується, температура спадає критично, що є дуже характерним для поворотного тифу. Загальний стан швидко поліпшується, залишається лише слабість, знижене живлення й анемія.
Приступ триває 3—6 днів, апірексія — 5—9 днів. Буває різна кількість приступів — від 2—3 до 8 (тяжкі випадки). Цікаво відзначити, що в міру перебігу хвороби кожний приступ стає коротше, а апірексія — довше (рис. 75).
Тривалість захворювання — близько 2,5—3 тижнів.
Ускладнення. Досить рідкі у дітей міодегенерації серця і міокардити; ендокардит зустрічається як рідкий виняток; з боку нирок спостерігається альбумінурія. Хоча й рідким, але дуже характерним для поворотного тифу ускладненням є запалення райдужної оболонки (ірит).
У зв'язку з інфекційним процесом ураження райдужної оболонки в дитячому віці зустрічається переважно при двох захворюваннях: менінгококовому цереброспінальному менінгіті у формі менінгококцемії і при поворотному тифі; дуже рідко ірит спостерігається при ревматизмі, туберкульозі і сифілісі.

Також рідкі серозні ураження суглобів. Досить часті коліти виразкового характеру із слизом і кров'ю, які часто нагадують бацилярну дизентерію, але спричинені, оче-видно, діянням спірохет, як і всі описані ускладнення.
Інший ряд ускладнень зв'язаний з проникненням в організм гнійної кокової інфекції; сюди належать пневмонії, емпієми, нефрити, гнійні отити, гнійні паротити і гнійні перикардити. Множинні абсцеси селезінки, печінки, нирок були описані і у дітей і зв'язані, як це довели щодо дорослих Кулеша і Івашинцев, з проникненням з кишечника своєрідного типу паратифозної палички (N — паратифобацила).
Прогноз і форми зв'язані з особливостями епідемії і загальним станом хворого.
Смертність дуже незначна і обумовлюється переважно ускладненнями. У кволих, виснажених дітей вона може бути значно вища.
Догляд, гігієна і лікування. Догляд провадиться зa загальними правилами (див. «Висипний тиф»). Дуже важливо звернути особливу увагу на повноцінне харчування дитини. Поворотний тиф викликає значне зменшення ваги і виснаження. Важливе значення має вживання вітамінів у достатній кількості.
Специфічне лікування. Специфічно впливає на спірохету сальварсан. Він був уперше успішно застосований на великій кількості хворих у 1909 р. російським лікарем Іверсеном. Вводяться препарати неосальварсану, новарсенолу та ін. в дозі 0,015 г на 1 кг ваги у вену або, якщо дитина мала і у вену препарат ввести не вдається, то над фасцією. Звичайно, щоб ліквідувати хворобу доводиться робити два вливання: перше на висоті першого приступу, а друге — під час першої апірексії на 4—5-й день її. Уся потрібна доза—при вазі дитини в 10кг 0,15, при вазі й 2 кг 0,2—розчиняється в 1—1,5 мл 8—10% розчину глюкози і впорскується в ліктьову вену.
За останні роки одержані дані про терапевтичну ефективність при поворотному тифі пеніциліну. Під час приступу при явищах серцевої слабості дають кофеїн.
Профілактика така ж сама, як і при висипному тифі.
На руку трохи вище ліктя, нещільно накладається гумовий дренаж так, щоб чітко намітилась вена у ліктьовому згині, потім вколюють голку середньої товщини; переконавшись, що навколо судини немає крововиливів у зв'язку з пошкодженням другої стінки судини і кров вільно виділяється, дренаж знімають, на голку надівають заздалегідь приготовлений шприц з теплим розчином, що цілком розчинився, і повільно вливають рідину у вену. Необхідно суворо стежити, щоб розчин неосальварсану не попав під шкіру, де він викликає набряк, інфільтрат, а іноді й некроз. Маленьким дітям можна вводити ліки у вену голови.
Необхідну дозу неосальварсану, розчинену в невеликій (1 мл) кількості глюкози, можна ввести над фасцією. Усе завдання при цьому полягає в тому, щоб впорснути якнайглибше, щоб обминути підшкірну клітковину, в якій сальварсан легко викликає некроз. Спочатку в ділянку між лопаткою і хребтом глибоко вводять у косому напрямі зверху вниз голку так, щоб її кінчик дряпав фасцію, потім її одягають на шприц, після чого вводять і всю дозу сальварсану